Дебати на стадіоні

Хто не знає, що футбол —
Дуже гарна справа?!
Чи заб’ють, чи ні той гол —
Все одно цікаво!

І тому ідуть усі —
І дорослі, й діти,
Дідусі і бабусі
Трохи «поболіти».

Тож людей отам — мільйон!
Немала сімейка!
Аж дивлюсь — на стадіон
Суне і Омелько.

То когось він штурхоне,
Всівшися, як квочка...
Ще й до того з нього тхне,
Як з пивної бочки...

— Б’ють не так!.. Ведуть не так!.. —
Загукав верзило. —
На воротах в нас вахлак,
В нападі — мазило!

Він півзахист направля
Дідькові на роги,
Напад весь — до коваля
Виправляти ноги.

— Тюхтії — команда вся!
Капітан — макуха!—
Верещить, як порося,
Аж заклало вуха.

З шкіри вилізе ось-ось
Й вискочить на поле,
Наче шилом його хтось
З-попід лави коле.

— Ну й мазили! Ну й народ! —
Загорлав Омелько,
Розтулив поширте рот,
Всунув пальці в пельку.

Нуль уваги на людей!
Засвистів болільник,
Точно так, як Соловей,
Той, котрий розбійник.

Посилаючи суддю,
Як завжди, на мило,
Він, неначебто баддю,
Рот розкрив щосили...

Раптом м’яч дав поворот,
В його сектор збочив
І прямісінько у рот
Омеляну вскочив.

Ні стулить, ні розтулить
Рот немає змоги...
Прибула сюди за мить
«Швидка допомога».

Лікарі тягли той м’яч
За шнурівку й кожух,
Та, хоч сядь, хоч стійма плач,
Витягти не можуть.

Доки вияснять з м’ячем —
Грати чи не грати,
У гравця із глядачем
Почались дебати.

Хтось сказав: «Допомагать!»
Але більшість проти,
Щоб ту штуку витягать
У Омелька з рота.

Кожен висловив своє.
Й порішили люди,
Що нехай вже так, як є,
Так воно і буде.

Може, лайки менше чуть
Будуть наші вуха,
Може, буде менше тхнуть
В секторі сивуха!..