Ото наженихався

На прадідівській пічці
Пригрілися старі...
Надворі хуга свище,
Гуде у димарі.
І порожньо в світлиці,
В дітей свої діла —
Вивчають у столиці
Міграцію з села.
— А пам'ятаєш, — голос
Старенька подала, —
Як люта сніговиця
Нам маєм розцвіла?
Кахикав ти під тином,
А я крізь гострий сніг
Летіла до багаття
Гарячих рук твоїх.
— Було, було, старенька! —
Заворушився дід.
— А чом не повернутись
В меди далеких літ? —
У чоботи влізає,
Прикрився кожухом...
— Ти... теє... не барися,
Як шкрябну під вікном. —
У віхолу виходить,
Що відьмою луна,
Шкребе здубілим пальцем
Жовтавий лик вікна.
Вже насправжки кахика,
Ногами дріботить...
Не поспіша старенька
Згадать солодку мить.
Вже поперека ломить
Підступний сніговій...
— Ото наженихався! —
Бурчить під ніс старий.
Бурчить і повертає
У теплий хатній рай,
А на печі куняє
Розчулена стара.
— Чого ж ти не виходиш? —
Дід мовив, сопучи.
— А мати не пускають, —
Почулось на печі.