Зайцева скарга

Ослові, — був він на значній посаді, —
Поскарживсь Заєць: — Вже життя нема:
Лисиця допікає, мов чума!
— От добре, що сказав. Ще доки я при владі,
То справедливість не дрімала й не дріма!..
Осел позвав Лисицю:
— Розперезалась, молодице!
На тебе скарга надійшла!
— Від кого б це? — спитала та Осла.
— Від Зайця. І йому Ослове
Я дав рішуче слово,
Що зловживанням край я покладу.
Отож гляди — потрапиш у біду!
Із Зайцем помирись. І щоб надалі
Від нього скарги нам не поступали!
— Зроблю, як кажеш, о мудріший поміж нас!
Клянуся: скарг не буде! —
І лапою себе — Лисиця в груди...
Минає час, —
Рудій належне слід віддати:
Од Зайця скарг більш не чувати...

А поцікавився б мудрець вухатий,
Дізнався б: того ж дня,
Коли про скаргу трапилось Лисиці взнати,
Пропав і скаржник, і його рідня.