Сатирик після критики

Якось два Критики, поважні й велемовні,
Сатирика продраїли грунтовно:
— Ти що, дружище, геть осліп?
Та в нас же успіхів, куди не глянеш, — повно!
А як народ живе?! Не тільки має хліб,
Але й до хліба все, що треба!
А що ми бачимо у тебе?
То там,
То сям
Вишукуєш усякі плями.
Вони й на сонці, якщо хочеш знати, є!
Ні, не туди скеровуєш перо своє!..
...Не спав Сатирик довгими ночами;
— Як бути? Я ж сатирою хотів
Служити людям до своїх останніх днів,
І тільки те разив,
Що їм в житті перешкоджало.
Невже здавать перо в архів,
Щоб критики не дорікали?!..
А потім... потім сумніви відпали:
Писати ще гостріше став!

Сатирику! Ти, друже, прав:
Потрібно гнати сумніви із серця,
Якщо виходиш проти зла до герцю!