Люб’язна бесіда

Колись — ця розповідь стосується села —
    Удома кожна жінка хліб пекла.
Можливо, що деінде так воно й понині,
Та, загалом, піч службу відбула:
Купуєм хліб у магазині!
Тоді ж, як часом стрілись господині, —
    Вже мова і зайшла:
«Маринко, добрий день, оце я хліб спекла.
    Вдалась опара, добре й замісила —
І вийшов... я тобі скажу, пухкий-пухкий...
    Повіриш — ну, як вата!»
«Й не говори. У тебе завжди хліб такий,
    Із Ольжиним не порівняти:
Оце вгощала... Коники ліпи — глевкий».
«Е, то ще що! Поїла б ти в Тетяни!
    Кислющий... Ні зжувать, ні проковтнуть.
    А, бач, сім’я — як перед смертю труть.
Та кинь собаці — пес і нюхати не стане...»
«Тсс!.. Дивися, он чорти її сюди несуть...
Добридень, кралечко, Тетянко дорогенька!»
«Підходь, підходь, розваж нам бесіду, серденько!»

    Брати мої, писучі молодці!
    Що вам нагадують розмови ці?