Лихо сьогочасне

«Невже вам жалко — га? — сказать, де треба, слово?
Невже вам щось, ну справді, заважа
Продвинуть мій талант молодика
В состав писателів, у храм ваш у лавровий?!
Послухайте новий прелюд мій «Про бичка».
Читали теща й жінка — сліз була ріка.
Казали теща (гм!): «Милительно й чудово!»
Не хочете? А жалко. Що за чоловік?!
Ех, бачу, бачу: вчитись вам — не день, не рік!
Учіться ж, вчіться і — обов’язково.
В Сошенка вчіться, у Жуковського, в Брюллова...
    Ото були, ото був вік!
Тепер нема таких. Та, мабуть, вже й не буде знову...»
«Та то ж був інший час! Не ті ж були й умови:
Тоді у поті благородному лиця —
З кріпацтва визволяли генія — творця,
Художника, мислителя, співця,
А не якогось графа там Хвостова!»
«А й я ж не граф!
Замовте, ну просю! Ну хоч машоньке слово!»
«Міліціє! Ох, ах...» —
Впав чоловік на брук. Кінець. Готовий.
Мужаймося, схилімось і — ні слова...