Кручені Паничі

Лиш біля хати виткнулись на світ,
Іще й навкруг не обдивились, —
Враз Крученії Паничі
        За дріт
        Вчепились
І так мерщій по нім пустились,
Що нічого сказати — ловкачі!
На самому ріжку причілка опинились...
«Ог-го! Куди залізли! Вище всіх!
Усе село тепер нас бачить.
А ти внизу? — Дубка взяли на сміх. —
Який же ти малесенький, земляче!
За стільки днів чи й зріс хоч на вершок?
Такий, як був, ріденький твій чубок.
Ось ми!..» — і ну хвалитися листками
        Та квіточками...
«То правда: вгору швидко ви пішли, —
    Озвалася Тополя збоку. —
Даремно лиш Дубка на сміх взяли,
Росте поволі він, бо корінь запуска глибо?ко,
Щоб із землі узять побільше соку,
А вже як виросте — могутньо та висо?ко.
То буде це не те, що ви — трава!
    Розкішними гіллями
    Шумітиме не місяць-два —
        Віками!»