У дорозі

Їду якось я у справах
До райцентру ЛАЗом,
Весь салон битком набитий,
Тіснява, образи.
На обличчях пасажирів
Течуть пітні смуги,
Захмелілий здоровило
Сердито гне дуги.
На сидінні розвалився,
Ноги й руки — друччя,
Стоїть бабця біля нього,
Обійма поруччя.
Я до неї: — Яка нині
Молодь неуважна,
Не зважає на етику
І на вік поважний.
— Не кажіть, — зітхнула бабця, —
Молодь ця розпутна,
Що вже діється сьогодні,
А яке ж майбутнє?
Ні сорому, ні підмоги,
Співчуття чи жалю,
А не те щоб нас, стареньких,
Вони поважали...
— Подивіться, — кажу бабці, —
Сидить лобуряка,
Ось така нам, престарілим,
Від молоді дяка...
Та стареньку ненароком
Мов оса вкусила
І мене тут привселюдно
Мокрим рядном вкрила:
— Ви не суньте свого носа
До чужого проса,
Бо це, — мовила бабуся, —
Мій онучок Дуся...