Йшов по трасі новій я недавно, Де розбили ще з осені сквер, І побачив картину забавну, Що хвилює мене і тепер: Там майданчик взялись розширяти. Що ж, це добре, потрібно для нас. Землю хутко копали дівчата, Нахиляючись в такт раз у раз. Та на двох або трьох, хто трудився, Хто до праці фізичної звик, Припадав і в запалі крутився В білих штанях один керівник. Той з торгбуду, цей з тресту, той з главку, Той директор, цей зам, а той пом Керівну влаштували там давку І «указують» хором, гуртом: — Більш землі набирай на лопату! — Ей, ви, гав не ловіть — це я вам! — Мотря, треба жвавіше копати! — Манько, йди-бо сюди й побудь там! — Удають, ніби кожен при ділі, Бо керує ж, дає вказівки... От і руки й штани у них білі, Ну, а землю копають жінки... Я ішов по новій оцій трасі І від гніву, повірте, аж зблід: Як багато ще в нас лоботрясів. Штати й далі скорочувать слід!
Ілюстрація М. Литвина до гуморески Миколи Карпова «Лоботряси»
