Гавкунець — по брехні фахівець

Колись у нашому селі
Жили й жиріли куркулі
Та наживались, вихвалялись,
Своїм багатством хизувались.
— Я, — мовив куркуленко другу, —
Купив оце собі папугу:
До чого ж втішний клятий птах —
Так лається, що й сміх і жах! —
Не здивувався Агафон:
— Папуга — що?! От грамофон!!!
Не здохне він, як твій папуга,
Співа без їжі й в спеку й в хугу!.. —
Сусіда ж їхній Гавкунець
Казав: — Бодай би взяв вас грець!
Коли ж я матиму фортуну
І всіх вас зразу переплюну?! —
У Гавкунця був син Іван —
Брехло, дурисвіт, хуліган.
Знав син, де в тата слабина,
Й спокутував, мов сатана:
— О татоньку, в село Бодяга
Спритний приїхав чолов’яга —
Собак навчає говорити.
Як два червінці заплатити —
За місяць так навчить Рябка,
Що той тут всіх переляка!
Учора наш сусід Кичатий
Одвів свого Сірка навчатись... —
— А ти й мовчав!? Ну ж бовдур, видко!
От дві десятки, Йване, швидко
Веди Рябка до вчителів,
Щоб він скоріш заговорив! —

...Минає місяць
— Тату, тату,
Я маю вам щось розказати:
Змотався, тату, я в Бодяги.
Рябко в дворі у чолов’яги,
До мене враз:
           «Іван? Здоров!»
Я, вірите, аж похолов.
«А як татусь? (Рябко питає)
Ще й досі до куми вчащає?
Чи й нині швендяє ночами,
Ховаючись, як пес, від мами?..»
Ну, тут я, тату, не стерпів —
Схватив люшню й Рябка... убив!
— От молодець! — промовив тато —
Й навіщо тих собак навчати?!.
Хіба ж воно тобі віддячить?
Собаці, звісно, й смерть собача...
Ось п’ять карбованців для тебе,
Ти ж не патякай, де не треба!

Під час війни брехло Іван
Потрапив аж за океан.
Там оцінили Гавкунця
Івана обер-брехунця:
— Ол-райт, Іфан! Ти фахівець,
Ти вмєйл обманівайт отьєць,
Тепер по радіо брехай —
В «Свинячі голос» віступляй! —
І от загавкав Гавкунець
Із краю в край, з кінця в кінець.
Він так на різних хвилях чеше,
Що жоден пес не перебреше!
Та, заплативши гавкунцям,
Пошився бос у дурні сам
Так, як колись Іванів тато,
Бо легковірів небагато.