Самостійний Віз

Таки не дуже гарно вийшло:
Воли тягли в долину Віз,
І раптом — трісь! —
        зламалось дишло,
Воли розбіглися — Віз покотився вниз.
— Ну і гаразд! — заторохтів дошками, —
Що порвано усі зв’язки.
Набридло їздить за волами,
Обходити канави та горбки.
Тепер я швидше всіх полину,
Порву всі пута у житті,
Найперший прибіжу в долину,
Всіх обганяти буду на путі.
І, справді, розігнався Віз на славу:
Зі шляху збившись, огірки потовк,
Пошкодив гарбузи, потолочив отаву,
І врешті сам потрапив у канаву —
На бік звалився — і замовк.

І в нас трапляються, до речі,
Такі ось незалежні та прудкі:
Є ніби голова на плечах,
Та з нею порвано усі зв’язки.