Вітамін розуму

В той день на іменини для дружини
Цікаве щось хотілося купить.
Оббігав я всі ближні магазини,
Але оте, що треба, не лежить...

Немов ракета, на базар лечу я,
Бо гроші на даруночок були.
Дивлюсь, а там дідок якийсь торгує,
Щось жваво пропонує з-під поли.

Всі покупці вдоволені, щасливі!
Один із них собі три штуки взяв
Такі були коробочки красиві,
Що я подібних досі не стрічав.

— Що за товар у вас? — дідка питаю. —
Можливо, і для себе я візьму.
— Цікавишся? Ну, що ж, відповідаю:
Торгую, синку, вітаміном «у».

— А що воно? Добряче стимулює? —
Про нього і уявлення нема...
А дід і каже: — Хто його скуштує,
Той швидко набирається ума.

— Яка ціна? — пробився я до нього
І гаманця хутенько дістаю.
— Та як тобі сказати? Як для кого.
Вважай — дурняк, за безцінь віддаю.

Бо відчуваю — гарна ти людина,
І я не хочу зобижать тебе.
Бери, вживай і станеш мудрим, сину.
Коробочка — п’ятнадцять каербе...

Купив і ледве відійшов з базару:
«Я буду мудрим!» — б’ю себе у лоб.
У рот укинув горошинок пару
І прочитав: «Ціна 15 коп».

Біжу назад, а продавця немає,
Обурені стовбичать покупці.
І кожен з них з огидою тримає
Коробочку красиву у руці.

— Ковтнули вже? — питає молодиця.
— Ковтнув! — кричу, — світліє в голові!
Який обман! Таке і не присниться!
А я, роззява, хапонув аж дві...

А молодиця мовила несміло:
— Я вам скажу, обману тут нема.
Ви ж тільки пару горошинок з’їли,
А видно вже: набралися ума.