Збирає Ліда жолуді в діброві, Кругом луна її веселий сміх... Тут підбігає п'ятирічний Вова, Відерце — смик! І геть розсипав їх. Нестерпна кривда охопила Ліду: — Поганий ти! Розсипав жолуді! От виросту, за тебе заміж вийду — Ну, постривай! Узнаєш ти тоді!
