Старання виявляючи свої, Сумлінний Пензель малював гаї, Високе небо над рікою... Природа під його рукою Вставала на картині мов жива... Ото дива! Тут Квач: — Ти бач, Чекай-но, друже, Своїми витворами гонорись не дуже! — ...Десь дьогтю роздобув, личина. Раз-два мазнув — не упізнать картини, Спотворив на очах, І радість у душі зловісній носить. В нас є людці: їм краплі дьогтю досить, Щоб перевершити Квача.
