Коли невтомний У труді Онисько Завзято билом калатав, То Дзвін Бундючився: — Який у мене голосисько! Таж він Дзвінкою стоголосою Луною Розноситься В селі. Всі слухають мене — Дорослі і малі, Втішаються щоденно Мною. — Та ось Ониська Десь не стало — І Дзвона Наче Й не бувало. — Чому не чуть відлунь Дзвінких? Чому мочить він, Як амеба? — ...Немає рук людських, Які його Підносили до неба.
