Модниці

Лисіця-модниця старіти почала.
Не спить, зітхає кумонька чванлива,
Бо добре пам’ятає, як була
Вона і пишна і вродлива,
У модах задавала топ.
Та все минулося, немов далекий сон.
З роками наша Лисонька змарніла,
І шубку ніби міль поїла.
Проклявши нишком доленьку гірку,
Вигадниця на хитрощі пустилась:
Ріденьку шерсть у кільця закрутила
І поголос пустила по гайку,
Мовляв, тепер така остання мода
(А щоб від моди якось не відстать,
То іншому і голови не шкода).
От деякі Лисички молоденькі
Давай по моді шубки завивать,
Розкішні та пухкенькі,
На заздрість іншим, а собі на втіху.
Та тільки наробили сміху,
Бо стала кожна чепуруха ця
Ані Лисиця, ні Вівця.

Отож, не поспитавши броду,
Не лізьте в... моду.