Журились на межі

Деркач і Перепел — не друзі, не брати,
А на одній межі прийшлося ночувати.
    — Ну як воно життя, мій брате? —
    Питає Перепел. — Чи ти
    Спокійно можеш спати?
    Я чув тривожну вість:
«Хто не працює, той не їсть!»
Прощай, зерно, що їли ми віками,
    Вилискуючи ситими боками!
Прийдеться, бачу, спину гнуть,
    Нову в житті шукати путь... —
    Деркач про себе посміхнувся,
    На довгій ніжці обернувся:
    — Як де знайдеш хитрішої дороги,
Привчайсь до долі трударя-небоги.
А я... Як і раніше, звік-віків,
    Дерчатиму,
    Обідати літатиму
    До Колосків;
Там випрошу, а там украду
І без труда собі дам раду.

Вже колоски для дармоїдів
Більш не дають смачних обідів!