Заяча математика

Піймався Вовк, як кажуть, на гарячім:
    Чотири задушив вівці,
Стоїть в суді. Питаються Судці:
— Навіщо чотирьох поклав на смертну лаву,
Коли тобі одна належиться по праву?
— О судді дорогі! Не вірте ви очам,
А вірте ви, що свідки скажуть вам! —
Аж Заєць тут, ногами чеберяє,
До чого й що воно — не розбирає,
Судці: — Скажи, правдивий Скакунець,
    Скількох ти бачиш тут овець?
— Я в математиці, признатись, не знавець,
Та бачиться мені: лежать чотири тушки.—
Сказав Сіряк і нашорошив вушки.
    — Ні! — гримнув Вовк. — Ти з ліку збивсь,
    Бо зроду косоокий.
В очах двоїться. Глянь-но з цього боку
І ще раз полічи. Гляди, не помились.
Я знаю: ти колись
По математиці мав завжди двійку! —
І Вовк зробив над Зайцем стійку.
    У Зайця жижки затряслись:
    — Я... ббачу... ддві...
— Як дві? — лютує Вовк. — На старість років
У тебе розуму ні крихти в голові!
    Ти глянь-но з інших боків.
Ось перед мене стань. Та не тремти!
У математиці життя будь мудрий ти! —
    І стоячи у Вовка під зубами:
    — О-о-одна, єй-бо, одна! —
    Шепнув поблідлими губами
    І скулив вушка. —
    Одна і та дурна,
Малесенька, як мушка...

— Чого ти, Зайчику, поблід? — пита Сусідка.
— Та... був случай: позвали в суд за свідка,
І математику, на старість літ, складав;
Там Вовк таку складну задачу дав, —
    Насилу відгадав.