З ковбаскою багатою
і з гострою лопатою

На іменинну прогулянку
У вихідний, в неділю зранку
Іван подавсь в зелений ліс,
З ним, поруч жіночки Марусі,
Гурток дітей, що буйно ріс;
За ними — два діди і дві бабусі,
    З дружинами брати,
    Куми веселі і свати,
    Сусідка жвава, бойова,
Що гопака так ловко вибива;
І баяніст тут — радість для душі.
При кожному — авоськи і коші,
А з них (напевне ви вгадали?)
Веселі пляшечки й ковбаски виглядали.
    Все явно свідчило про те,
    Що пишне свято в лісі жде,
    Де радощі над головою ходять,
Де пісня й танці буйно верховодять...
    — А ти куди чимдуж
    Пошилась між травою? —
    Пита Гадюку Вуж
    З усмішечкою злою. —
    Вони у ліс гулять пішли,
    Та чарочки тобі не запасли.
«Мовчи! Я йду туди не галасати:
    Коли почнуть співать
        І танцювать —
    Отут їх мені й кусати!»
Сміється Вуж: — У тебе скіпка в оці!
    Ти не примітила: Іван на вас
    На всякий випадок припас
Лопату гостру (висіла при боці), —
Гуляючи, він буде слухать навкруги,
    Чи не сичать де вороги...
. . . . . . . . . . . . .
Але прощай там мудрість і розсуда,
Де лютий гнів, ненависть і страхи:
Гадюка кинулась Іванові на груди...
...Її порубану їдять вже мурахи...

* * *

Ми любим працювать, умієм відпочити,
Танцюєм гопака, а шабля — наголо...
Отут би декого з заморських поповчити:
    Івана не чіпай, сховай своє жало,
        Щоб так з тобою не було!