Слон і Миші

Не встиг пройти поріг юнацьких літ,
Повчитися, намилуватися на світ,
Слон молодий в сусідку закохався,
    Освідчився, поженихався
    І в гай до жінки перебрався.
    Батьки щось радили, але дитя
    Не слухає: — Я знаю сам життя,
І розуміюся, де щастя те шукати.
А ви мене взялися опікати... —
І потім чванивсь: гарно він живе.
    Аж бачать: по дорозі
    Наш Слон біжить, реве,
    В тяжкій тривозі
    Рідню на поміч зве.
— Що трапилось? — питають батько-мати.
    — Ох-ох, рятунку не знайду!
    Наскочив на біду:
    До жінчиної хати
    Вселились, на нещастя,
Руденькі миші, хай їм трясця!.. —
    Сусідки шепотіли:
    Не миші щастя з’їли.
    Нагледів Слон куму,
        А кум йому
    Наштрикав живота,
    Відтяв хвоста...

Натворить капостей — ні виправди, ні втіхи,
Та й валить на мишей свої гріхи й огріхи.