Підсвинок

Рябенький Підсвинок в калюжі
Розлігсь під плотом серед дня,
Пригрівсь на сонці, очі мружить:
— Нас зневажають всі: «Свиня!
Нездатна вгору глянуть оком;
Їй ніпочім матерія висока;
Громадський інтерес їй не свербить,
Не думає про труд та про науку,
    Над людяністю кпить
    І зневажає штуку.
    Свиня й свиня...»
        Яка бридня!
Мене і день і ніч думки тривожать:
Чи світу є кінець? Чи довго можуть
    Світить Галактики зірки?
    Чому буває Місяць повновидий,
    А інколи — горбатий і тонкий,
    По небу біга, наче та сновида?.. —
    Цвірінькнув Горобець швидкий:
    — Втікай, бо буде ніколи і жить!
    Господарка з дрючком біжить!
    У неї хтось пом’яв квітки,
    Порив капусту й буряки...
— Біжить? Прощай! — гукнув в нестямі. —
Вона в проблемах світових не тямить,
    А тільки зна шмалить боки... —
    І той, хто так журивсь за долю світу,
За рогом зник, не знайдеш сліду.

Так інший плеще про матерію високу,
Вчинить корисне щось — не зробить кроку.