В садок затишний із діброви
Чванливий Одуд залетів.
Барвистий та здоровий,
Він витворяв, що сам хотів,
На ласку й втіху сподівався,
Та всяк од нього відвертався,
І шани, й ласки не було.
— Мабуть, катну я на село,
Прощайте, Соєчко тендітна!
Компанія в садку не дуже-то привітна:
Наближуся — тікають, щось шепочуть,
Холодні наче лід;
Я руку дружби простягну — не хочуть.
Перелечу я до сусід...
— Лети, ми не заплачем!
Що гарний ти — ми бачим,
Та от біда: де з’явишся, веселий, чемний, —
Скрізь по тобі лиш запах неприємний.
Бува, з-за океану гості залітають,
Шукати, кажуть, приязні... Дарма!
І скаржаться, що дружби в нас нема,
Що носа всі зневажно відвертають.
А в чому ж суть?
Мов Одуд, дух гнилий вони в собі несуть!
1964
1 Одуд при всій своїй красі має неприємний запах.