— Ей, Моме! — І через пліт гука Сусіда. —
Ти чув? От чудеса!
З морської піни народилась Афродіта,
Нечувана краса!
Всі жіночки аж лопають з досади:
У дівчини ніякогісінької вади.
— Це як, без вад? — гукає Мом сердито. —
У нас так повелось:
Нове побачать щось,
То очі витріщать, одне аби хвалити.
Ось я туди піду
І сотню вад знайду! —
Того ще не було, щоб Мом та не зганьбив,
Чи похвалив кого, чи добре щось зробив.
А насміятися? А язиком плескати?
Погане щось шукати
Чи тінь на кого навести?..
На березі морськім у сяйві сонця-світла
Стоїть, всміхається богиня красоти,
Мов квітонька розквітла.
Жіноча ліпота — що краще є в житті?!
Юрба чудується,
Юрба хвилюється,
Юрба співає славу красоті...
Аж Мом пригнався злоязичний,
Немов перекупка в Одесі на товчку,
Він церемонитись незвичний, —
Зевеса огляда дочку,
Мов іграшку яку,
А не красуню божу.
Як не чіплявсь, а вади
Знайти не може.
І на очах громади
Мом луснув із досади.
Ей, Моми, Моми наших днів!
Вас хлібом не годуй —
У нас шукать би вади.
Глядіть, дурні,
Ще луснете з досади!
1962
1 Афродіта — за міфологією стародавніх греків богиня жіночої краси, що народилася з морської піни.
2 Мом — бог лихослів’я й глузування. Луснув од злості, що не міг знайти у Афродіти ніякої вади.