Рядок

У журналістів
Звивисті стежки,
Нелегко
Добуваються рядки.
...Раз взяти інтерв’ю
Я мав завдання
Про буряків цукрових
Проривання.
Стрів ланкову я,
Жіночку струнку,
На вроду гарну,
На слівце
           метку.
Милуюсь нею,
Всміхнено стою.
— За чим приїхали? — пита.
— За інтерв’ю.
— Ну що ж, гаразд, —
Вона відповіла
Й люб’язно...
Зайву сапу подала.
— Щоб збитку не було
Від балачок,
Я два візьму
І вам — один рядок.
То що? —
Красуня новела бровами.
— Готов, — сміюсь, —
Хоч на край світу з вами!
Почав я проривання
Й інтерв’ю.
Про те, про се
Питання задаю.
До головного
Переходить став,
Та довелось замовкнуть,
Бо... відстав.
А тут ще й сонце
Припікає з неба.
Я витер з лоба піт,
Зняв плащ із себе.
Прискорив темп роботи!
Щось не те —
Між нею й мною
Відстань все росте.
Я не здаюсь!
Знімаю по порядку
Кашкет. Піджак.
Сорочку і краватку.
Ну й довгі
Бурякові там лани!
Я майку зняв
І… підтягнув штани.
Коли назад
Верталися жінки
(Знов кожна
Проривала два рядки),
Я був не зовсім
У веселім стані.
Але зібравши
Рештки сил останніх,
Звернувся із питанням
До жінок:
— Чи має десь кінець
Оцей рядок?