Притча про рівні

Іван Іванович,
Столичний зам чи й зав,
На рівні височенькім
Обертався,
Тому знайомих він
Все рідше впізнавав,
А ніс його
Все вище задирався.
І тихий голосок його
Усе міцнів,
Бо брав щодень
Все вищі й вищі ноти.
І врешті-решт
В один з прекрасних днів
Іван Іванович
Був звільнений з роботи.
Й хоч звільнення його
Було без похвали,
Та не ходити ж вік йому
Надутим!
І Йвану Йвановичу
Нижчий пост дали —
На рівні обласному
Віз тягнути.
Та дров і в бласті
Іван той наламав:
Знімав там «стружку»
І робив «розгони».
Отож невдовзі
Він посаду обіймав
На рівні іще нижчому —
Району.
Але і тут він
Довго втриматись не зміг,
Бо викидав і далі
Штучки дивні.
Тому і тут йому
Вказали на поріг:
— Вам треба працювать
На іншім рівні...
На Йвані йвановичі —
Подиву печать,
Всміхнувся криво
Й гаркнув ту ж хвилину:
— Це ж на якому іще рівні
Працювать?!
— На рівневі
Людини!