Пішаки

Два Пішаки, що приятелювали,
    В однім строю стояли
Й здавалися близнятами колись.
А потім їх дороги розійшлись.
Один пішов тернистими шляхами,
Хоробро бився з ворогами,
В становищі скрутнім не раз бував,
    Але назад не відступав.
А другий, топчучись на місці, шепотів:
— Я в шкурі приятеля бути б не хотів!
    Необережний крок чи два —
    І полетить з пліч голова.
Дарма погодився він бути прохідним —
Таки якась халепа буде з ним...
Ні, подивіться, як йому везе:
Був Пішаком, а став Ферзем!
Де ж справедливість? Як це так:
Він — Ферзь, а я — простий Пішак?!