«Навар»

Дивний сон приснився Гнату:
Що живе лиш на зарплату,
А тому красуня Ганя
Відхиля його кохання.
Палко Гнат шепоче їй:
— Це — неправда! Зрозумій,
Не великий я начальник,
А звичайний постачальник,
Та на шиї повертаю
Не якийсь качан капусти,
Тож і справи провертаю,
Щоб в руках було не пусто.
Взяв, приміром, я «Колхіду»
І в степи херсонські їду,
Маю шефове завдання:
Кавуни купити ранні.
У колгоспі там чин-чином
Завантажив я машину
Й за п’ять тонн без зайвих слів
Виклав тисячу рублів.
Та невже ж я їздив даром
І не матиму «навару»?
І прийшла в мою «макітру»
Мисль проста, не дуже й хитра.
В нашу область приїжджаю
З кавунами з-під Херсона
І «наліво» їх пускаю
У сусідньому районі.
Тут вже інша їм ціна —
Втричі збільшилась вона.
...Я до шефа йду «на килим»,
Перед ним сльозу пускаю:
— Ой, біда, мій шефе милий,
Я розстроєний до краю.
Віз я з Півдня кавуни,
А в путі спустила шина,
Перекинулась машина —
Всі побилися вони.
Не забуду я до скону
З них те місиво червоне...
Брови шеф нахмурив строго:
— Сам ти як — не постраждав?
Всяк буває, не без того...
Кажеш, тисячу віддав?
Ну, гаразд, якось без шуму
Спишем цю із тебе суму... —
Вистача в нас чуйних гав,
Що ти думаєш —
                   списав!
Навіть довідку ще дав,
Що купляв я кавуни
Й що побилися вони,
Ще й відгул на кілька днів.
Довідку оту беру я
І в колгосп, де кавунів
Закупляв я, знов мандрую.
Там зустрівся з головою
І вмиваюся сльозою,
Мов, попав у перетряску,
І розказую ту ж казку.
Добрий дядько —
                    голова,
Як почув мої слова,
А ще й довідку побачив,
Так сказав:
— Ну що ж, козаче...
Кавуни повіз ти гарні,
Жаль лише —
              пропали марно.
Знай, що й люди тут хороші:
Ми тобі вертаєм гроші...
Як мисля працює в мене?
Ех, дівчисько ти зелене!
Усміхнулась Ганя Гнату,
Він хотів її обняти
І... прокинувся. О жах!
Він лежав на тапчанах
У казенному будинку,
Звідки небо — у клітинку:
Відбував шахрай там кару —
Вчився жити без «навару».