Браконьєр

    Якось-то зрання
Подався Браконьєр на полювання.
Скрадаючись він довго лісом брів
(«Що далі в ліс, то менш інспекторів»).
Нарешті у глухій місцині
Сліди побачив: дикі свині.
Невдовзі Підсвинка помітив Браконьєр,
    Рушницю звів, завмер.
І — гримнув постріл.
                        Вереск, зойк луна,
Розносить їх у далину луна.
Повторний постріл прогримів...
І раптом з-за кущів
Численне стадо диких кабанів
На ворога рвонулося вперед —
За вепром вепр,
                   за вепром вепр.
І ролі помінялись:
                      Браконьєр
    Був змушений тепер
    Мастити салом п’яти —
На нього вепри стали полювати.
Рушницю кинувши, сяк-так
На дуба виліз неборак
І там просидів цілу днину —
Від страху ледве не загинув.
З тих пір суцільні в нього муки:
        На руки
    Напала трясця —
Прицілитись у звіра вже не вдасться.
Отак прийшла розплати мить.

Губителям своїм природа мстить.