Дизайн і копиця сіна

Вкосили сіна (Там таке сінце!
Така пахуча смаковита маса!).
Отож, в копицю скласти сіно це
Ми погукали дядька Опанаса.
О, він у цьому — професіонал!
Так гарно клав, та ще по-бойовому.
Була копиця наче п’єдестал,
А сам складач — як пам’ятник на ньому.
Аж цобки — завірюшиться зима.
Хіба ж таке надворі закуріло!
Корові б сіна всмикать. Е, дарма! —
Все до стеблини затекло й попріло.
Коли ж надбали знову ми сінця,
То дядька вже до себе не гукали.
Гукнули діда (в цих ділах знавця),
Якому трохи більше довіряли.
Але ж незграбно дід отой кладе!
Боїться впасти, вивершить боїться...
Ну, це вже паша точно пропаде,
Бо казна-що, їй-право, не копиця!
Аж ні! Зима, замети, вітрюга!
А сіно — мовби трави ті в аптеці.
Корова хрума, потім ремига —
І молока повнісінько у глеці.
Оце така оказія була.
Аби різночитань не виникало,
Скажу — дизайн потрібен для села,
Але, пробачте, щоб не затікало.