Про кохання вшкварив оду Никодим Синиця; Не писав такої зроду — Є чим похвалиться! І метнувся до журналу. Щоб надрукувати. Тільки там йому сказали: — В ній води багато. Доробив — і мчить щодуху, Радий та веселий. А редактор: — Надто сухо, Майже, як в пустелі... Никодим схопивсь за серце, Захворів Синиця, І не їсться, і не п’ється Бідному, й не спиться. Дума: як же догодити Тій примхливій оді Де й куди води долити, Де потрібно присушити, А де саме годі?!.
