Зустрівшись якось в день погожий, Своєму другу каже Гнат: — Я жити з жінкою не можу, Прийдеться видру цю прогнать. Лежала б смирно на подушках, — Тягнув він далі гнівну річ, — Так треба ж, бачиш, по пивнушках, Мов відьма, шаста кожну ніч. — А я й не знав, — сусід озвався. — То так вона життя псує? І через неї та гризня вся? Давно ж вона у тебе п’є? — Та ні! — тамує Гнат образу. — Либонь, сказав я щось дурне... Вона не п’є, вона щоразу В пивних розшукує мене.
