Оповідання свинарки

Завферми був у нас п’яниця —
Максим Петрович Глушаниця.
Горілку, бідний, на нещастя,
Вживав без міри він і часто.
Якось вночі вертався п’яний,
З дороги збивсь і впав у яму.
А яма та була глибока.
Коли він падав — вибив око,
Наткнувшись на суху гілляку.
Довгенько там кричав від ляку,
Пролікувавсь він десь півроку,
Вернувся вже з одненьким оком,
На подив наш і на досаду,
На ферму, на свою посаду.
Тоді Максима ненароком
Прозвали ми Хазяйським Оком.
А скоро ці слова крилаті
Відомі стали в кожній хаті.
З тих пір і почали усі ми
Завферми нашого, Максима,
Хазяйським Оком називати,
А ім’я — стали забувати.
Якось під час загальних зборів,
Що відбувалися в конторі,
Уповноважений району
Довгенько нас журив та ганив,
В кінці сказав: — Ви всі погано
Працюєте останні роки.
Нема хазяйського тут ока.
— Неправда, є! — хтось каже в залі...
Від сміху — шиби задрижали.
Під шум і гам загальних зборів
Максим шмигнув до коридора.
На другий день приплентавсь мляво
І голові подав заяву:
«Прошу звільнити від посади...»
Цю звістку ми зустріли радо.
Частенько згадуєм тепер ми,
Як позбулись свого завферми.