Операція «Джигіт»

Партизанська бувальщина

Наш загін після боїв
Відійшов у глиб гаїв,
Зупинивсь в дрімучій хащі,
Для спочинку підходящій.
Партизанський командир,
Капітан Іван Бобир,
Стоячи в кущах, курив
І поважно говорив
До комвзводу Новака,
З виду — зовсім юнака:
— Костю, ти у цих краях
Вже прославився в боях.
Згадую, з яким ви жаром
Прикурить дали мадьярам.
Перепало і сеньйорам.
Добре билися, не сором!
Штаб наш має точні дані,
Де є коні непогані.
Нам тепер, окрім піхоти,
Треба мати і кінноту.
Ти візьми частину взводу,
Посади на три підводи,
Видай всім німецьку форму,
Приготуй набоїв норму
І — в райцентр! На цукроварні
Рисаки стоять прегарні.
— Дайте дозвіл, я в свій взвод
Підберу такий народ... —
Каже радісно Новак, —
Щоб отих мадьяр-зівак,
Що вартують під вербою,
Непомітно взять, без бою.
Я візьму завзятих хлопців,
Наших славних комсомольців.
Успіх — зараз гарантую!
Вранці лиш відрапортую.
— Добре, Костю, я дозволю
Комплектуй із комсомолу,
І оцей похід назвіть
Операція «Джигіт».

Взявши в руки кулемета,
Від намета до намета
Не ходив — літав комвзводу
Не питав у хлопців згоди.
Кожен стать хотів героєм,
Всі за ним ходили роєм.
Городянин Сава Савин,
Скориставшись із обставин,
Новака почав просити
Записать його в «Джигіти»:
— Ти повір, комеск, мені:
Будуть наші вороні.
Ми наварим німцю каші!
Рисаки, вважай, вже наші! —
І Новак розцвів в усмішці:
— Сава, ти, мабуть, по книжці
Джигітовці обучався?
Де ти? По проспектах мчався?
Чи по бруку над рікою? —
Сава крутить головою:
— Ні, мене один знайомий
Вчив цьому на іподромі! —
Вслід за Савиним дівчата
Теж комеском величати
Стали Костю-командира.
В них була надія й віра,
Радили таємну раду,
Як попасти в кавалькаду.
Тільки наш комеск Новак
Відповів усім їм так:
— Війни і кінноти слава
Здавна не жіноча справа! —
Підсилали навіть кралю,
Костину подругу Галю.
Та такі прийоми Костю
Довели лише до злості:
— Не відстанеш, Галю люба,
Прив’яжу тебе до дуба! —
Командир Новак зарання,
Взявши обмундирування,
Всіх у німців нарядив,
Сам цю шкуру теж надів.
Хтось гукнув: — Хороша свита,
Тільки не на мене шита!
— Штіль гештанд! — подав Новак. —
Чим не німці? Хлопці, як?
Перевірити набої
І побільше взять з собою! —
Як уже засутеніло,
На підводи всі ми сіли.
Сава Савин озирнувся
І дівчатам посміхнувся:
— Що, ненавчена піхото,
Залишатись неохота?

Підійшли до стайні строєм.
Вартові — мадьярів троє —
Нас за німців прийняли
І стрільби не підняли.
У нічному караулі,
Як ведеться, всі поснули,
І німецьке «Хенде хох!»
Принесло переполох.

По команді ми негайно
Швидко кинулись до стайні.
Хлопці цмокали: — Які
Тут чудові рисаки! —
А вони — стояли в стайні
По-господарськи охайні.
Добре їх відгодували,
Бо у вермахт готували.
Ми, напружуючи сили,
Скакунів прудких ловили.
Непокірних погнуздали,
Скоро й верхи посідали.
Брали деякі бійці
Три й чотири жеребці,
Ще й лишились невловимі, —
Мабуть, більше половини.
Прихопивши із собою
І усю мадьрську зброю,
Біля стайні, біля рогу
Готувалися в дорогу.
Сава Савин гонористо
Намагався верхи сісти,
Щось із п’ять разів сідав,
Та рисак його скидав...
— Підкоти свою шинель
І — бігом за нами, шнель!! —
Гримнув люто командир
І додав ще на докір:
— Бачу я, тобі, «джигіте»,
Трудно верхи ще сидіти. —
По команді Новака
Всі пустились тюпака
По неораному полю
У густі ліси, на волю.
Там, між вільхи і ліщини,
Вільний клапоть Батьківщини,
Їхали з годину риссю,
Добирались до узлісся.
Раптом крикнув хтось:
— Погоня!! —
Всі ударили по конях,
Щоб німота не догнала.
Від копит — земпя стогнала.
Скоро й лісу досягли,
І поспішно залягли,
Щоб послать свинцем свій гнів
На зухвалих ворогів.
Командир Новак в рові
Ставив точки вогневі
Та команди подавав —
Зустріч-відсіч готував.
Ось востаннє вздовж узлісся
Ще раз вітром він пронісся
Й говорив нам тихо й твердо:
— Захищатися уперто!
Без команди не стріляти,
І стріляти, так ціляти!
Налітають чорні круки.
Тут натрудим, хлопці, руки. —
Потім ліг він за сосною
Й автомат свій звів до бою.
Зводжу й я свій пе-пе-ша,
Слухаю, тремтить душа...
Лежимо. Пливуть хвилини...
Бачимо, через долину,
Повні смілості й відваги,
Коней мчить аж дві ватаги.
Рисаки несуться швидко,
Вершників на них — не видко...
Бачу, Костя-командир
Звівся і напружив зір.
— Та це ж ті, що ми лишили,
Вслід за нами поспішили!
Ой, які ж ви молодці,
Наші любі жеребці!


У загоні нас дівчата
Вийшли радо зустрічати.
Обступили старики,
Говорили: — Смільчаки! —
Цілий день було в загоні
Тільки й мови, що про коні,
Їх обходили довкола,
Мов не бачили ніколи.
Скоро й Савин появився...
Натомився, заросився:
— Здрастуй, матінко піхото!
Їздить більше неохота.
Мчати верхи на коні —
Справа ця не по мені. —
У кінноті Савин Сава
Не здобув, як бачим, слави.
У загоні ціле літо
Саву звали всі «джигітом».

Як прославленим героям,
Сам Бобир нам перед строєм
Зачитав наказ-подяку
І додав: — А на відзнаку
Дуже вдалого походу
Терміново замість взводу
Ескадрон комплектувати
З комсомольців і назвати
«Комсомольським ескадроном»!
Це схвалили всім загоном —
Вмить «ура» різноголосе
Лунко лісом понеслося.