Казала мати

З букетом квітів молодята
Удвох гуляють на алеї.
Щовихідного і щосвята
Здалека їздить він до неї.

Говорить зараз він багато.
— Ти знай, життя хоч не дешеве,
Тебе я буду зодягати,
Немов казкову королеву!

У вічі ніжно заглядає.
— Одна надія ти у мене!
Ану скажи, чи ти вже знаєш,
А що то значить: наречена?

У відповідь — дівоча цнота.
Вона глядить на квіти мрійно,
Всміхається краєчком рота,
Одказує йому спокійно:

— Це дівка та — усі це знають,
Про це мені казала й мати, —
Якій того наобіцяють,
Чого вона не буде мати.