Підсумувала

Стояла на узбіччі я
Десь, так, із чверть години —
Мені б дорогу перейти,
Так не дають машини.
І не відомо, скільки б це
Знущання ще тривало,
Та раптом рішення просте
Мені на думку спало:
Обабіч траси я знайшла
Велику каменюку,
Взяла і вгору підняла
Разом із нею руку,
В бік автотранспорту пішла
Повільно і незграбно,
Та ще й при цьому почала
Всміхатися нахабно.
Загальмували зразу всі,
Спинились, як прикуті
І я змогла без перешкод
Дорогу перетнути.
Ну треба ж  бу́ло мені ще
Раніше здогадатись,
Що всі добрішими стають,
Якщо їм посміхатись!