Як вивезла «Лада»

Пиляє Степана дружина щоднини:
— На інших поглянеш — то справжні мужчини!
Катають своїх і на ринок, і в ліс...
Одна я, нещасна, не маю коліс!
У Вірки «Москвич», «Запорожець» у Тоськи,
Я ж пішки тягаю пудові авоськи.
Чи, може, у бога я з’їла теля,
Що сісти не можу в свого «Жигуля»?!
— Стривай! — чоловік одмовляє. — Дивачка!
Скажи: ну, навіщо нам та автотачка?
Ну, купимо. Дачу давай продамо.
От тільки хто ж сяде у нас за кермо?
Хто длубатись буде під нею на спині,
Брудний, наче роха, в мазуті, в бензині?
Хто буде її стерегти серед ночі?..
— Та, звісно, не я! Діло ж це — не жіноче...
Уперта дружина торочить Степану:
— Хоч раз провези в «Жигулях», наче панну!
Щоб всі проводжали, мов зірку кіно,
У власній машині Ельвіру Рядно!
— Але... — зупиня він востаннє дружину, —
Я ж, любко, не вмію водити машину!..
Дороги не бачу, не вдержу керма,
Міліція ж спинить...
Та їй все дарма!
Ельвіра і слухать нічого не хоче,
Мов жук-короїд, благовірного точить:
— Ну, любий!.. Всі зойкнуть — роззявлять роти,
Як з шиком в машині промчиш мене ти!..

Ельвіра була і щаслива, і рада,
Як вперше своя її вивезла «Лада».
І справді: всі зойкнули вмить, як Степан
Не втримав керма та урізавсь в паркан,
Влетів до сусіда у хлів, де кролі...

Ой, гарні в Ельвіри були «Жигулі»!..