Стріт і гастрит

Наші вулиці, як «стріти», —
Можна все на них зустріти.
Що не день — кричу: «Овва!..» —
Тішить вивіска нова:
«Керіпар», «Купати», «Піцца»
(Це Марсель чи, може, Ніцца?),
«Коктейль-бар», «Гриль-бар», «Бістро»...
(Це Чікаго чи Детройт?)
Запитав на роздоріжжі
Хлопчака (студент, видать):
— Де я, хлопче, — не в Парижі?..
— Ні, ви, дядьку, — в Запоріжжі.
Нада менше закладать!..
— Та їй-бо, — кажу, — ні разу
Я не той... після Указу!..
Чиста в мене голова,
Раз побачив ці дива.
Ех!.. Були ж колись, юначе,
Зовсім вивіски інакші.
Скажем: «З сиром пиріжки»,
«Запорізькі галушки»,
«Пампушки із часником»... —
Проковтнув би з язиком!
«Українська ковбаса»... —
Ну, не вивіски — краса! 
Наш у них був колорит:
Наганяли апетит...
Зацікавив я хлопчинку:
Проковтнув, сердега, слинку.
— Звать мене, — сказав, — Микола...
— Ну, а я — Кузьмич Петро...
Ми пляшчину «Пепсі-коли»
Розпили з ним у «Бістро»,
Побажавши: щоб на «стріт»
Не почавсь у нас гастрит!