Балада про машину часу

Машину-унікум створив
Мій друг — учений крупний.
— Махнем у «ретро»! — говорив, —
І десять літ відкрутим!..
То як? Для мене це — пусте!
— В «застій»?! — кричу я. — Знову?!
Е, ні, дружище, це не те.
Давай «перебудову»!

Щось, бачу, знов намудрував.
Про що ж він зараз мріє?
— Тепер вернутися, — сказав, —
На двадцять п’ять зумієм!..
Підняв я знову тарарам:
— Кінчай ці баляндраси!
Ти кукурудзу лопай сам!
Давай мені ковбаси!

Став щось в машині він клепать.
І ось кричить з порога:
— Тепер уже на сорок п’ять
Назад у нас дорога!..
— Ти з глузду з’їхав, старина?!
Дивись, що на приборі:
Ще ж не скінчилася війна —
В тяжкім країна горі!..

І знову майструвати сів...
— Тепер попав я в точку!
Махнем назад, — він доповів, —
На п’ятдесят годочків!..
— Машина гарна! В той же час
Не дав ти їй оцінки:
Прилетимо, а Горець нас
В ГУЛАГ або до стінки!..

Він знов клепає. Результат
Не забарився ждати:
— Тепер аж літ на сімдесят
Готуйсь назад злітати!
— Який же ти, — кажу, — чудний!
Ну, що це ти торочиш?
До громадянської війни
Мене вернути хочеш?..

А він: — А як же відкриття?.. —
Продовжує своєї, —
Машині я віддав життя!
Куди тепер я з нею?..
— Спали, — кажу, — свій апарат!
Це ж не машина — смішки!
Назад нема куди вже, брат.
Вперед ми підем... пішки!