Хоч дивно це, Але одну Лошицю Співать послали вчитись у столицю. І ось, Коли минуло кілька літ, Вона в село приїхала на звіт. Іржала скрізь: в кошарі, на конюшні. А потім з блиском гордості в очах: — Тепер на зауваження жду слушні. Чого, скажіть, мені не вистача? — Старенький Кінь, що слухав теж її, Тихенько мовив: — Воза і шлеї.
