Борис Чамлай

Баєчки-нагаєчки

Калина

Калина, як зірвався дужий вітер,
До Клена нахилила свої віти.
А це Верба помітила в ту ж мить.
— Ну й легковажна, —  стала шелестіть,
Оця майстриня на поступки злі...
І все. Й пішло, як брехні по селі.
— Калина — це повія, хай їй біс, —
Шептався з Гаєм величезний Ліс.

Моя душа від радості аж сяє,
Що так лиш між деревами буває.