Рубака

У село до мами в гості
Завітав синочок Костя.

— Хочу, мамо, порубати,
Тоді ляжу «посліпати».

— Дрова всі, моя дитино,
Он порубані під тином.

Негаразд в таку жароту
Зразу ж братись за роботу!

Ляж, мій сину, — ти з дороги,
Хай спочинуть трішки ноги...

Кость на ліжку щось бурмоче
І зубами аж скрегоче:

— Я у вас тут вріжу дуба —
Дайте щось мені на зуба!

— Зараз, синку, порятую,
Трави всякі приготую, —

Пополощеш в роті трохи,
Зразу зникнуть «ахи» й «охи».

Враз підскочив Кость на ліжку,
Спересердя вдарив кішку!

— Не понятна ваша мова.
Ну при чім тут трави й дрова?

Їсти хочу, аж сосе тут!!!
Дайте м’яса чи котлету...

Усміхнулась лишком мати::
— Було б зразу так сказати!

Із-за слів тих «дико-модних»
Міг би спать лягти голодним.