Розмова книговидавця з поетом

Незаслужено забутий жанр

А сталось так:
я ніч не спав,
за ніч
поему написав.
Від А до Я
вона моя.

Коли ж замовкли солов’ї,
я видавцю відніс її.
З тремтінням присуду я ждав,
і видавець мій так сказав:

— Від А до Б —
усе слабе,
від Б до В —
вже не нове.
від Г до Д —
в модерн веде.
Від Е до Є —
мов не твоє,
а з Є до Ж
язик твій лже.
Від Ж до 3 —
нудьга гризе,
від 3 до И —
кінці зведи,
від И до І —
помилки дві.
Від І до Ї —
згірчи її.
а з Ї до Й —
медку долий.
Від Й до К —
конфлікт зника,
від Л до М —
з чужих поем.
Від М до Н —
в богему крен,
а з Н до О —
в міщанське дно.
Від О до П —
перо тупе,
від П до Р —
герой умер,
хоч з Р до С
ізнов воскрес.
Від С до Т —
ні се ні те,
від Т до У —
нема складу.
Від Ф до X
читач зітха,
а з X до Ц —
кривить лице.
І тільки Ч
ледь вируча,
в далі Ш
ще потіша...
І хоч на Щ
ти дав ляща
м’яким особам,
що на Ю, —
поему в друк я не даю!
манера ж явно не твоя...

А я спитав:
— А як же Я?
(На Я стоїть
моє ім’я...)

Р.S.
Мені все-таки й досі здається, що розділ Ь я розв’язав
у надзвичайно самобутньому стилі...