— Якось раз на мене в лісі Напали вовки. І сьогодні, як згадаю, Беруть дрижаки. Я від них лечу стрілою, А вони, прокляті, Шкірять зуби і за мною... Хапають за п’яти! Бачу — дерево. Не знаю, Може, з переляку Я злетів, немов ракета, Вхопивсь за гілляку. А вона гнила... (О боже!) Трісь — і обломилась! Я — на вовків... (Під деревом Вони зупинились!) — ...Хтось злякано: — Невже прямо Так на них і впали? — Отак і впав... — І що ж вовки?! — Звісно... Розірвали!!!
