Карпо розплющив на роботі очі, Гука: — Андрію, Сон послухать хочеш? — (Вони в одній конторі працювали, Їхні столи майже впритул стояли!) — Приснилось щойно, ніби... Дивна річ... Всі звуть мене з пошаною — Кузьмич! Що мій портрет висить на Дошці шани І вже давно забув я про догани! Квартира в мене ніби перший сорт, І дав мені профком путівку на курорт. Порадь, що діять, друже мій, Щоб наяву усе те мати? — І відповів йому Андрій: — Поменше на роботі спати!
