Випадок у полі

Гули в повітрі мирні бджоли,
І пахла медом ярина,
Неначе в цих краях ніколи
І не проходила війна.

Ішов і пісні голосної
Утнуть хотілося мені,
Аж тут, де не візьмися, — троє
На мене німців із пашні.

У чорних касках, довгов’язі,
Рушниці грізні хить-похить...
Злякавсь чи ні — у всякім разі
Я розгубився: що робить?

І тут з’явивсь переді мною
Колгоспний сторож — дід Тиміш.
— Стривай, — сміється, — що з тобою?
Та це ж опудала — не більш!

Щоб просо наливне в артілі
Не випивали горобці,
От я й придумав на дозвіллі
Для них страховища оці.

— Чудово! Здорово! — прийнявсь я
Дідуся вигадку хвалить,
Та він ще дужче розсміявся:
— Чекай-но, дай договорить.

Нехай тобі відомо буде:
Лише Берлін взяли бійці,
Як перестали цих опудал
Боятись навіть горобці.

— Чудово теж! Та як же з просом? —
Кивнув я діду на лани.
А він мені: — А ми попросим
На поміч... паліїв війни.

Узяв під лікоть і по ниві
На другий край мене повів,
І вже показує мені він
Страшні опудала панів:

— Їм не зламать людської волі,
Не залякать за мир борців,
Нехай стоять собі у полі,
Нехай лякають горобців!..

Сміявся дід. Котилась полем
У далину гучна луна,
Й гули в повітрі мирні бджоли,
І пахла медом ярина...