Пліткарська естафета

Запитала мадам Броварюк
У сусідки: — Що трапилось, Нато?
Уночі не то стук, не то грюк
Долинав із твоєї кімнати.

— Та нічого страшного. Це мій
Пізно з праці вернувся Оверко
І якось ненароком в пітьмі
Перекинув порожнє цеберко.

— І це все? Грюкнув тільки цебром? —
Броварюк розгубилася трішки,
Але тут же майнула притьмом
До своєї кумасі Оришки.

— Чи ти чула, як нині вночі
У квартирі Шумейків гриміло?
Десь напився Оверко, мов чіп,
Та й побив увесь посуд, громило.

— Ну і справи! Ох, боже ж ти мій! —
Враз Оришка примружила вії
Та й помчала щодуху мерщій
З новиною
       до тітки Лукії.

— Як Оверко Натусю любив,
Але вкралися ревнощі кляті,
Тож, налившися, він перебив
Геть дощенту весь посуд у хаті.

Ще як слід — що, й до чого і як! —
Розшелепать Лукія не встигла,
Новиною потішилась всмак
І, мов гонча, до Хіврі побігла.

— Відішачивши зміну нічну,
Повернувся Оверко додому
Та й застукав п’яненьку жону
Вдвох з коханцем у ліжку пухкому.

Влаштував же ревнивець парад
І зрадливій Натусі й коханку:
І миски, й тарілки — все підряд
Бив на головах їхніх до ранку.

Ну, а Хівря: — Оце так жона!
А яка ж була тиха та смирна.
А насправді, виходить, вона
Лиш тварюка, брудна і невірна.

Хай холера б її узяла!
Побіжу ж, повідомлю Секлеті. —
І побігла, й собі понесла
До сусідів пліток естафету.