Невеличка оповідка
про «спостережливого» свідка

Від плутаних, безглуздих свідчень
Будь-хто вже б духом занепав.
Та не здавався впертий слідчий,
А далі істину шукав.

— Тепер, — звернувся він до свідка, —
Скажіть без зайвих теревень:
Коли довідалися й звідки,
Що був крадій глухий як пень?

А той пошкрябався за вухом
І, мов Терешко з бугили,
До слідчого, набравшись духу:
— Ну як це «звідки» і «коли»?

Та крик же, крик тоді зчинився!
Горлали всі: «Спинися! Стій!»
А злодій біг — не зупинився.
Ну так хіба ж він не глухий?