Гітлер і кравець

(За народними мотивами)

Із трофеїв бойових
Вірні генерали
Шмат коштовного сукна
Гітлеру послали.

Мабуть, знали його смак
Дуже добре шельми,
Бо обрадувався він
Подарунку вельми.

— Ех, пошию вже тепер
Я костюм що треба!.. —
І кравця свого скоріш
Виклика до себе.

Перемірявши сукно,
Той розвів руками:
— Мало краму — не звести
Тут кінців з кінцями.

Вийде з нього лиш піджак,
Та і той до пупа... —
Гаркнув Гітлер: — Досить! Геть!
Ще й ногами тупа.

Перекраяла чоло
Від задуми брижа.
«Треба викликать кравця, —
Вирішив, — з Парижа».

Сам Петен свого кравця
Поспішив прислати.
Переміряв він сукно
Й каже: — Малувато.

Вийдуть лиш одні штани,
Та і ті куценькі... —
В лютій злості Гітлер стис
Щелепи-обценьки.

І зубами скреготить
Ще й очима блима,
І вирішує кравця
Викликати з Рима.

От в Берлін прибув кравець
Ще й від Муссоліні.
Мірку зняв, розклав сукно
Й каже по хвилині:

— Ну, жилетку ще сяк-так
Вигадаю, може,
А щоб повний був костюм —
Щось воно не схоже...

Викликалися кравці
Із Афін, з Мадріда,
Як же вигадать костюм, —
Жоден з них не віда.

Гітлер сам себе за чуб
Від досади смиче
І радянського кравця
З полонених кличе.

Той поглянув на сукно
Із-під брів-острішків.
— Буде, — каже, — тут костюм
Ще й два метри лишків!

Здивувався Гітлер:
              — Як?!
Чом же запевняли
Європейські всі майстри,
Що сукна замало?

— Та тому, — сказав кравець, —
Що пошиті ликом,
Що в лакейських їх очах
Видавсь ти великим.

Я ж не раб і не лакей,
По своїй природі,
І тому в очах моїх —
Карлик ти та й годі!