Директор-оптиміст

У вікна — місяць з небозводу,
Чадить акація п’янка,
Та в снах директора заводу
Картина зовсім не така.

— Кінець... Провал!.. Натиснуть пізно...
Догана, значить... Сто чортів!.. —
У ліжку він спросоння слізно
Під вухом жінки бурмотів.

Проснулась жінка й войовниче
Під бік штурхнула кулаком:
— До Га-а-нни внадивсь, чоловіче?
Піду ж я завтра у райком!

Прокинувся і він від болю
Й руками замахав: — Ні, ні!
Яка там Ганна! Що ти, Олю!
Дога-а-на приверзлась мені!

Приснилось, що кінець кварталу,
А з планом знову в нас провал.
Ху! Аж спітнів! Урятувало, —
Що це лиш сон. А то б скандал!

— Хіба лиш сон? — кольнула жінка, —
Із планом справді ж нелади.
Одні запинки та заминки,
Так не далеко й до біди!

Та переляк, що в сні з’явився.
Уже розвіявсь, як туман,
Уже директор бадьорився,
Уже складав свій власний план.

— Не бійся! — жіночку погладив. —
Ще не закінчився квартал,
Ще ж у запасі півдекади
І є надія на аврал.

...Займалася зоря багряна,
Щоки торкалася щока,
Забулись Ганна і догана —
Дало подружжя хропака.