Триптих про весілля

В щасливім Поділлі
Справляють весілля!
Село моє — мов писанка...
Джмелі над квітами гудуть.
Кирило Курашкевич
I
Село прегарне на Поділлі,
Неначе писанка село.
В зелених вербах поросло,
А ген — шосе і вишні білі.
Тополі зводяться довкола,
А на горі — середня школа,
Неначе диво. А довкруг
Тече собі Південний Буг...

II
Село розлоге на Поділлі.
Регочуть солов’ї на гіллі,
Джмелі над квітами гудуть...
А до Кирила люди йдуть
І пісні прядуть,
Все обійстя картузиться.
Йдуть у два ряди
І баби, й діди —
Стоголоситься вулиця.
Іде жених із молодою,
Ступає певною ходою,
Коса до пояса звиса...
Лунає здравиці яса!
А на столах — багато їжі,
Духмяний мед і соки свіжі,
І калачі, і коровай,
І чахохбілі, й деваляй...
Сиди і весело гуляй!
Сидить щаслива молода.
Оксен днювалить, тамада.
А поруч — Настя і Килина,
Хома, Явдоха і Калина.
Сільський філософ дід Олекса
Рубає свіжого біфштекса.
Довкола гомін, жарти, сміх —
І соку випити не гріх!..
У епіцентрі — сам Кирило,
Віршових триптихів мірило,
Серед присутніх без упину
Хоралить вірші про Горпину.
Врочисто дядько Никодим
Гукає «гірко!» молодим!

III
Над Бугом тихе надвечір’я.
Гуде, музичиться подвір’я.
У березневу заметіль
Танцює ямпільська артіль.
Нема Кирилові спочинку,
Органить зі свого ужинку,
Немов горохом б’є об стінку:
— Розгубив думки по бруку
І докупи не зведу.
Хапонув на скору руку
«Пізнє яблуко» в саду...

Ой гук, мати, гук,
Зелененький гаю,
Без ніяких творчих мук
Мислі позбираю,
Аби швидше із рук
Промайнуло у друк!..

... Весілля напнуто вітрила.
Питають: що то за дива?
— То в Курашкевича Кирила
Виходить заміж ланкова...